Профілактика та протидія проявам насильства в ЗЗСО

 

ВАЖЛИВА ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ! 


Лист МОН від 14.08.2020 № 1/9-436 "Про створення безпечного освітнього середовища в закладі освіти та попередження і протидії булінгу (цькуванню)"


Наказ МОН №1646 від 28.12.2019 "Деякі питання реагування на випадки булінгу (цькування) та застосування заходів виховного впливу в закладах освіти"

 

 Наказ МОН №293 від 26.02.2020 Про затвердження плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти

 

Наказ МОН №1047 від 02.10.2018 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення, реагування на випадки домашнього насильства і взаємодії педагогічних працівників із іншими органами та службами"

 

 

Алгоритми виявлення та реагування учасників освітнього процесу (класного керівника; вчителя-предметника) на вчинення насильства щодо дитини

(Порядку реагування на випадки булінгу (цькування) та Порядку застосування заходів виховного впливу, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України «Деякі питання реагування на випадки булінгу (цькування) та застосування заходів виховного впливу в закладах освіти» від 28.12.2019 № 1646, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03 лютого 2020 р. за №111/34394.)

І. Ситуація жорстокого поводження з дитиною, зокрема насильства.
• При отриманні інформації/повідомлення про випадок жорстокого поводження з дітьми або життю чи здоров’ю яких загрожує небезпека, передає інформацію для подальшого реагування керівнику закладу або уповноваженій особі.

• У випадку особистого виявлення дітей, які постраждали від жорстокого поводження або життю чи здоров’ю яких загрожує небезпека або/та став свідком таких подій:
- вживає заходи для припинення жорстокого поводження;
- невідкладно надає дитині належну допомогу та за потреби забезпечує надання екстреної медичної допомоги;
- не залишає дитину наодинці;
- передає інформацію для подальшого реагування керівнику закладу або уповноваженій особі;
- або/та має невідкладно звернутися до органів Національної поліції та служби у справах дітей для організації заходів невідкладного реагування.

• Може поспілкуватись з дитиною, дотримуючись Алгоритму ведення діалогу з дитиною, яка потрапила в ситуацію насильства або загрозу його вчинення.

• Може провести бесіду з учасниками ситуації: дітьми-свідками (спостерігачами), дитиною-кривдником, дотримуючись правил спілкування.

• Забезпечує організацію роботи в системі освіти з дітьми та їх батьками; проведення з батьками та іншими учасниками освітнього процесу роз’яснювальної та виховної роботи із запобігання, протидії негативним наслідкам жорстокого поводження з дітьми.

ІІ. Ситуація домашнього насильства.
При отриманні інформації /повідомлення або/та у ситуації особистого виявлення випадку домашнього насильства або загрози його вчинення передає інформацію для подальшого реагування керівнику закладу та/або уповноваженій особі.

• Забезпечує організацію надання медичної допомоги (у разі потреби).

• Не залишає дитину наодинці.

• Може поспілкуватись з постраждалою дитиною, дотримуючись Алгоритму ведення діалогу з дитиною, яка потрапила в ситуацію насильства або загрозу його вчинення.

• Може провести бесіду з учасниками ситуації: дітьми-свідками (спостерігачами), дитиною-кривдником, дотримуючись правил спілкування.

• Забезпечує організацію роботи в системі освіти з дітьми та їх батьками; проведення з батьками та іншими учасниками освітнього процесу роз’яснювальної та виховної роботи із запобігання, протидії негативним наслідкам домашнього насильства.

ІІІ. Ситуація булінгу.
• Вживає невідкладних заходів для припинення небезпечного впливу.

• За потреби надає домедичну допомогу та викликає бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання екстреної медичної допомоги.

• Звертається (за потреби) до територіальних органів (підрозділів) Національної поліції України.

• Повідомляє керівнику закладу освіти.

• Повідомляє принаймні одному з батьків або іншим законним представника малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування).

• Може бути призначеним членом комісії з розгляду випадку булінгу (цькування).

• Може поспілкуватись з учасниками ситуації: жертвою, кривдником чи кривдниками, свідками.

• Проводить системну роботу з інформування, роз'яснення з метою формування навичок толерантної та ненасильницької поведінки, спілкування та взаємодії всіх учасників освітнього процесу; організації тематичних заходів, зустрічей, бесід, консультацій

 

 
Типовий алгоритм ведення діалогу з дитиною, яка постраждала від насильства:

1. Встановити довірливі стосунки між дитиною і дорослим - «Я тобі вірю». Багато дітей не можуть розповісти дорослим про те, що сталося, оскільки бояться, що вони їм не повірять. Причина цих страхів криється в тому, що кривдник(-ця)/агресор(-ка), як правило, авторитетніше і сильніше, ніж постраждала дитина. 

2. Проявити співчуття – «Мені шкода, що це сталося». На другому етапі дитина повинна відчути, що її чують, співчувають, розуміють думки і почуття, які у неї виникають. 

3. Зменшити відчуття провини – «Ти не винен(-на) в тому, що сталося». Це третій крок, який спрямований на те, щоб дитина відчула себе комфортно і безпечно. Дорослий не повинен засуджувати, давати негативних оцінок поведінці
дитини. 

4. Підтримати і схвалити поведінку дитини: «Добре, що ти розповів(-ла)». Позитивна, емоційна підтримка, підкріплення бажання знайти вихід із ситуації насильства є важливими моментами цього етапу. Дитині потрібна допомога в подоланні страхів, що виникають після розкриття фактів насильства. 

5. Знайти резерви підтримки і допомоги – «Подумай, кому ще ти можеш розповісти про те, що відбулося/відбувається?» У даному випадку важливо показати дитині, що є люди, організації, яким можна довіритися і отримати від них допомогу і підтримку (родичі, знайомі, учителі, сусіди, служби соціального захисту, поліція, органи опіки і опікування і ін.). 

6. Створити умови для припинення насильства і виробити стратегію поведінки – «Давай подумаємо, що ми можемо зробити, аби попередити подібні дії?» Тут потрібно з’ясувати внутрішні резерви дитини. Потім знайти разом з дитиною
нові шляхи виходу із ситуації, що склалася. Часто дитина не бачить виходу, і проблема для неї здається неможливою для розв’язання, тому важливо почати обговорення, у ході якого направити на пошук альтернативних рішень. Роблячи вибір, дитина бере на себе відповідальність, і таким чином, у неї підвищується мотивація до активних дій. Але разом з цим, дати дитині зрозуміти, що гарантій того, що ситуація не повториться, немає. 

7. Підтримати в рішучості. Звертатися по допомогу та за підтримкою щоразу, коли є потреба – «Ти можеш звертатися до мене стільки, скільки вважатимеш за необхідне». Чітко демонструйте позицію, що немає жодних обставин, якими можна було б виправдати насильницьку поведінку.

Звертайтеся до дитини спокійним тоном, уникаючи активних проявів емоцій, незалежно від змісту питання. Якщо дитина плаче, дозвольте їй це робити. Скажіть, що це цілком нормальна реакція. Стежте, щоб ваша розмова була довірливою. 

8. Визначтесь з дитиною, яка інформація має залишитися конфіденційною, а яка може бути розголошена. Повідомте, яку інформацію ви зобов’язані будете передати державним структурам.

9. Не забудьте наприкінці розмови поцікавитися, чи хоче дитина ще щось сказати чи дещо запитати у вас.

 
При спілкуванні з дитиною, яка постраждала від насильства, неприпустимо:

«Читати нотацій».

Відволікатися від розмови з дитиною.

Обіцяти нагороду за надання інформації.

Примушувати відповідати, наполягати розказати правду, навіть якщо впевнені, що дитина обманює; вимагати детальної інформації за умови, якщо дитина не розповідає всього, що, на вашу думку, їй відомо достеменно.

Провокувати дитину питанням, як би вона хотіла покарати кривдника(-цю), що, на її думку, має бути справедливим покаранням за вчинене.

Засуджувати будь-яку з відповідей, почуту від дитини. Виправляти «неправильну відповідь». У такому випадку допоможуть додаткові питання.

Давати припущення щодо того, хто винен.

Проявляти роздратування. Перебивати. Підганяти дитину. 

Розпитувати дитину, чому злочинець завдав кривди саме їй. Дитина не усвідомлює цього і часто звинувачує себе. 

Ставити питання на кшталт, чи любить дитина кривдника(-цю) і навпаки - чи любить кривдник(-ця) дитину.

Давати надію на те, в чому самі не певні, наприклад, «з тобою більше ніколи не станеться нічого поганого», чи «подібні дії ніколи не повторяться».

Обіцяти дитині, що ви не збираєтеся розказувати нікому про речі, які ви почуєте від неї. Може статися так, що інформацію щодо цієї справи треба буде передати до інших структур чи органів поліції.

Допускати жодного прояву зневаги до постраждалої особи. Виявляйте розуміння і повагу, сприймайте постраждалу дитину такою, якою вона є.

 

 

 

 

Коментарі